Колись усе проходить,
Минають сотні років.
Кохання розум зводить
До прірви... кілька кроків.
Колись усе забудем,
загояться всі рани,
Кохати інших будем,
та пока ще зарано...
нехай мені насняться
прекрасні твої оч,і
Та чом вони бояться,
Бояться тої ночі?
Та чим вона лякає?
Холодним білим світлом,
Що місяць розливає?
Морським вологим вітром?
Нехай насняться руки,
Палкі цілунки губ
У тяжкий день розлуки...
Та ніч...у моря дуб.
Колись і не згадаєш
Ту ніч і тії зорі.
Ти як і сон...минаєш...
Світає вже на дворі.
***
© Copyright: Александра Янчак, 2008
Свидетельство о публикации №108041703387
Свидетельство о публикации №108041703387
Рецензии