Юрий Андрухович. Сказочник

Я мог бы гнать в Полесье стадо –
пускай бы жизнь меня несла,
или познал легко и радо
простую завязь ремесла.
И дни считал бы безучастно,
а звоны башенных часов
меня хвалили б ежечасно:
«Ты мудро-праведно живешь,
если живешь, если живешь!»

А я не тот, из радуг - род мой.
Я наплевал на похвалы –
известен вам я как заброда,
но всё ж зовёте за столы!
В моей душе щемит как праздник
земных историй вечный ход:
о сердце доблестном и жарком,
о чуде рук – творенья плод,

о непутёвом и прелестном,
о сонном царстве повилик,
о девушке с глазами серны,
что выросла в краю клубник,
о полосах хлебов и неба,
когда на небе вещий птах,
когда душистой плотью бера
в листках обмякнет и в летах,
поведаю любимой так:
 
ты – совершенна как слеза
истомно тонкая лоза
ты – океан для корабля
и плодородная земля
ты - колыбель и ты - рака
и обольщения струна

в тебе живет моя луна
в небесной сини борозда
я - просто песенка твоя
моё светило и покой
холодный и бездарный я
ведь без тебя мне всё не то
и мир как плод у нас надвОе
вкушаем мы с тобой обое

Юрій Андрухович. Казкар

Я міг би гнати тепле стадо –
мене б життя кудись несло,
або пізнав би легко й радо
просте корисне ремесло.
І так лічив би добрі днини,
а дзигарі з високих веж
мене хвалили б щогодини:
„Ти мудро й праведно живеш,
якщо живеш, якщо живеш!”

А я – не той, бо родом з райдуг
і я махнув на похвали –
мене ви знаєте як зайду,
а все ж зовете за столи!
Адже в мені бринить як свято
земних історій вічний рух:
про серце, вірне і завзяте,
про творче диво теплих рук,

про незугарне і прегарне,
про сонний сад і жах темниць,
про дівчину з очима сарни,
що виросла в краю суниць,
про двоголосся неба й хліба,
коли у небі віщий птах,
коли духмяна груша липня
в листках повисне і в літах,
а я повім коханій так:

ти – достеменна як сльоза
найтонша лагідна лоза
ти – океан для корабля
розкішна маревна земля
ти – і колиска і труна
найчарівливіша струна

в тобі живе моя луна
моя небесна борозна
я – просто пісенька твоя
моє світило золоте
холодний і бездарний я
коли без тебе все не те
і світ як плід у нас надвоє
аж ми ласуємо обоє