Ой наридалась я на вік,
Ніхто не чує вже мій крик,
Невже я невротична істеричка?
Горить тихенько моя пічка.
На підлогу сяду, зойкну «боже!
Хто мені тут допоможе?»
В скронях тиша, я одна…
А не зварить мені борща?
Гіркота життя в цибулі,
Дрібно розтрощу морквяні кулі,
І як пар над піччю зійде
Сум мій крізь віконце вийде.
Як буряк стече червоним,
Щезнуть сльози разом з болем,
Як картопля ледь зомліє,
То забуду свої сни я.
Вийде борщ, напевно, смачний,
Хто скуштує необачно,
Той пізнає, що то значить,
Коли жінка гірко плаче.
Про борщ
© Copyright: Эвглена Зеленая, 2008
Свидетельство о публикации №108041001529
Свидетельство о публикации №108041001529
Рецензии