Олена

(Легенда про целительницу)

Не так далеко від Одеси,
В селі доволі теж простому,
Жила колись собі Олена.
Жила, як всі, не по-новому.

Вона була проста, кмітлива,
Розумна дівчина, вродлива,
Із друзями в селі гуляла
Та навіть, бідна, і не знала,

Що станеться колись із нею
Таке, що вже і не забудеш,
Не відвернеш, не скажеш: «Досить!»
А тільки вчитись далі будеш!

Олена з подругами якось
Пішла до лісу, хмелю рвати.
Прийшла – стоїть її бабуся
Та каже, що померла мати.

В Олени кошики та впали.
До хати вже біжить небога.
А там лежить вже мертва мати
Та щось тримає у долонях.

«Хустина це. Покрийся нею!»
Казала вже стара бабуся.
Олена зразу і накрилась
Та вже не та була. «Лишуся

Я – каже,- трохи біля неньки!»
Та й впала враз на ліжко бідна.
Лежить та плаче. Серце ниє.
Та раптом бачить, що хустина

Була в яйці по краю вкрита.
Обтерлася та й вийшла з хати.
Стоїть бабуся там та й каже:
«Ну що, тепер йди працювати!»



Неначе хтось Олену вивів
Із двору та повів до курок.
Вона зайшла, зібрала яйця
Та, мара як, пішла до церкви.

Молилася, поклони била.
А яйця поруч все стояли.
Проходив батюшка. Просила
Водою окропити яйця.

Послухав. Освятив та й досить.
І відпустив на добрім слові.
Прийшла Олена та додому
Та й каже бабці: «Я готова!»

Із цього дня вона навчалась.
П’ятнадцять років то їй було.
Ціною смерті її мати
Вказала: «Ти зціляти будеш!»

Вона по трави все ходила.
Навчалась грамоті ворожки.
Але, що знала те й любила.
Яєць завжди тримала трошки.

Адже вона спочатку знала,
Що буде їй одні молитви
Та яйця у руках все будуть.
І чудеса буде творити

Не травами, не ворожбою,
А саме зціленням водою,
Молитвами та яйцями -
Викатуванням злого гною.

Багато чого сталось з нею
За довгі сімдесят тих років.
Та розповім я вам, що знаю
І те, що сталося зі мною.

Прийшли колись до неї двоє.
Та молоді були та сильні,
Але, як у правдивій казці,
Дітей не мали, та любили.


Вона поклала їх у себе,
Викатувала та молилась.
І каже: «Все! Тепер дівчино
Приходь, як два місяці буде!»

Дівчина встала, поклонилась,
Віддячила та й вийшли з дому.
Вже через місяць йде в лікарню,
А там їй кажуть: «Слава Богу!

Нарешті буде вже дитина!»
Майбутня мати щиро плаче
Та через місяць у бабусі
Вже зовсім була повна щастя!

Цілителька знову молилась
Та строго дівчині казала,
Щоб та була через чотири
Вже місяці у неї знову!

Та не послухала дівчина,
Бо від’їдала до круїзу.
І майже за два дні до цього
Вона і втратила дитину!

В очах не стало сліз дівчині,
Бо так не плакала ніколи.
Поїхали. Бабуся каже:
«Та що ж ти! Ех…» та й вийшли з дому.

Бабуся знову кличе пару
І каже: «Все зроблю я знову!
Але,дивіться! Це востаннє!..»
Дитя в них виросло здорове!

Життя вона так сильно любить!
У неї і батьки щасливі!
Ось так допомогла бабуся
Мені з’явитись на світ білий!..