Оте село, чарівне, на Дунаї,
Попід лиман протягнуто воно.
Кохаю я, бо іншого не знаю,
Воно мені дитинство зберегло.
Кохаю я тому, що воно рідне,
Я виріс там, до школи там ходив.
Воно і не багате, і не бідне,
І бідних там нема, немає там панів.
Як хочеться вернутись у дитинство,
Хоч спогадом, а краще б наяву,
У те життя, що бистро пролетіло,
Як журавлі за річку вікову.
Хотілося б вернутися в ту хату,
З рогошками і з рушниками на стіні,
Хотілося б покуштувати хліба,
Спеченого в пічі на чаріні.
Хотілося б побачити батьків,
З родиною сидячих за столом.
Але немає їх, нема батьків,
Вони лежать далеко за селом.
Таке життя - ніхто його не змінить,
Є час родитися, і час є помирать,
Та тільки ж дуже хочеться туди вернутись,
У рай дитинства, у солов`їний гай...
***
© Copyright: Николай Радев, 2008
Свидетельство о публикации №108032903553
Свидетельство о публикации №108032903553
Рецензии