Дарма чекаєш на дзвінок,
Вночі не спиш, а вдень сумуєш.
Підняла слухавку: «Алло!»,
Та в відповідь сигнали чуєш.
Дарма чекаєш на листи
І проклинаєш листонош.
І не дожити до весни,
Бо кожен день йде тільки дощ.
Бо кожен день такий, як вчора,
А день наступний, як сьогодні.
І подруга – зрадлива втома,
Сидить всю ніч на підвіконні.
І сигарети, віскі, кола
Якісь обридливо-постійні.
Малюєш тінь навколо кола
І коло навколо той тіні.
Щось незрадливе і безпечне
На мить торкнулося душі.
Це спогади, вони не вічні,
Вони глухі, вони сліпі.
Вони дратують суку-пам’ять
І колють в серце, мов стилет.
І змушують вони заплакать,
Себе зруйновувати вщент.
І помирати з кожним звуком
Німих, невидимих думок,
І дарувати рух за рухом
Люциферові танок.
І написати на папері
Дві літери – «Пе» і «Ес».
І ти одна в своїй фатері.
І я один серед небес…
P. S
© Copyright: Антон Булгаков, 2008
Свидетельство о публикации №108032802647
Свидетельство о публикации №108032802647
Рецензии