Твой аромат ванили...

Закат проводит уходящий день,
В нём всё видней весенние повадки,
Вуалью скроет лица в полутень,
Придав чертам знакомым чуть загадки.

Лишь огоньки от пламени в глазах,
Что плавят жаром восковые свечи,
Нет, невозможно выразить в словах
Мою любовь к тебе и этот вечер.

Ты солнца луч, начавшийся как блик.
И в сердце снова ощущенье дрожи,
А мне казалось, я давно отвык,
Его вернул твой нежный бархат кожи.

Остался мир за призрачным окном,
Часы для нас свой бег остановили.
Есть я и ты, не в прошлом, не потом.
И твой пьянящий аромат ванили…

***
Проводить сонце день, що відлетів,
Все більше в ньому від весни здається.
Вуаллю приховає у півтінь
Знайомі риси в загадкових скельцях.

Лиш вогники від полум'я в очах,
Що жаром плавлять віск в гарячі краплі...
Ні, неможливо викласти в словах
Мою любов до тебе, вечір спраглий.

Ти — сонця промінь, від початку блиск,
І в серці знову відчуття тремтіння.
А я гадав, що вже давно відвик,
Та повертає дотик час сумлінно.

Лишився світ примарою за склом,
Годинники свій біг призупинили.
Є я і ти, не відкорковане вино,
Твій аромат п’янкий — на смак ванілі...