Зішло над ланами квітуче мов зорі,
яскраве як літо, палке як любов,
пахуче як земле моя українська,
з струмка як той вітер тендітний немов.
Зішло ясне сонце й промінням залило
країну у серці яка з пелюшок.
Міста й тихі села, безлюдні дороги,
ще сонні вокзали із тисяч думок.
Хто скаже що йОму цього все замало?
не любить країни, страшний це урок...
Щоб буть патріотом не треба вивчати
політики партій за краще життя,
щоб буть патріотом, вміть треба вскрічати:
люблю тебе сильно країна моя.
Вскричаті у місті, в яскравому полі,
у лісі, на людях, чи в самоті.
Вскричати. Й без сорому й сумніву знати,
що ти не збрехав -- головне сам собі...
Моя синьоока, моя гордівлива
щасливая моя, з тим нещасна моя
ти в мене у серці -- моя Україна.
Навіки кохана до смерті одна.
Краiно Моя
© Copyright: Станислав Котик, 2008
Свидетельство о публикации №108031900875
Свидетельство о публикации №108031900875
Рецензии