Не спится...

Не спится, и я, как всё тот же мальчишка,
Укрывшись по плечи, сижу в тишине,
Читая стихов незатейливых книжку,
Написанных мною с любовью тебе.

Как будто от скорого мчатся вагоны,
Мелькает луна в череде облаков.
Ночь снова прохладней под ветрены стоны,
Качаются ветви, скрипя о стекло.

Луна, тяжело пробиваясь сквозь тучи,
Нет-нет, да заглянет в слепое окно,
Роняя невидимый ласковый лучик
По стенам, подушке, губам... и темно...

С улыбкою спишь, что-то сладкое снится.
В объятьях игрушка и клетчатый плед,
Я нежным касаньем целую ресницы,
Как легким дыханьем весенний рассвет…
Не спится…

///

Не спиться, і я, як той самий хлопчисько,
У тиші, сховавшись по плечі, сиджу,
Читаю віршів невигадливих книжку,
Написаних мною з любов'ю тобі.

Неначе від потягу швидкі вагони,
Так місяць спливає постійно між хмар.
Ніч знову холодна, та вітряні стогни,
Гойдають гілки, б’ють у скло, та ліхтар

І місяць, так важко зринає крізь хмари,
То ні, то загляне, як кадри кіно,
Кидає свій лагідний промінь у мандри
По стінах, подушці, губах... у вікно...

Смієшся та спиш, як задумливі мрії,
В обіймах ведмедик, та плюшеві сни,
Я дотиком ніжним цілую у вії,
Як подихом легким світанок весни.

Не спиться.