Козацька пiсня

Добра пісня - смак до хліба,
сіль до їжі, хліб до риби.
Козаченько заспіває,
свою тугу забуває.
Де й поділася небога.
Попереду шлях-дорога.
Шлях скорочується втричі,
коли серце пісню зичить.
Ще тютюн, та оковита,
чиста, вигнана із жита.
Звідсіля козацька сила,
куди б доля не носила.

А як трапиться нагода,
подарує Бог пригоду,
щоб козак не сумував,
з басурманом воював.
Зараз пісню заспіває,
та й гармату поціляє.
Добре вцілить, дуже влучно,
ще й щоб нажахати - гучно.
Що жахає - гук чи пісня?
Головне, що ворог кисне
та й тіка за Чорне море:
кому співи, кому горе!

Як нагонить туркам жаху,
"Чайка" по Дніпру, мов птаха,
гнана вітром ріже хвилі.
Ждуть дівочі очі милі.
Жде кохана, чорнобрива,
і дотепна, і смілива.
Козаченька дожидає,
про його пісень співає:
- Де мій рідний, мій коханий?
       Чи живий, чи має рани?
       Борони від смерті, Боже!
       Жити без нього не зможу...

І козак, немовби чує,
як коханій кров хвилює.
Б*ється з ворогом завзято,
але щоб побачить хату,
стріхою з соломи криту
й з гілля тином оповиту,
б*ється жвавий і моторний,
набік оселедець чорний.
Бо йому одна дорога,
до коханої порога.
Де йому прожити треба
ще й за братиків полеглих.
       
Ось така козацька доля.
Хоч у степ, а хоч у море,
шлях чумацький завертає,
братство казака вітає:
підіймається на захист,
коли ворог лютий трапить,
постає живим кордоном
од Дніпра до батька Дона.
Ще й потрібно возвернуться,
бо від козаків ведуться
козачата - і щоб роду
не настало переводу.