Вітер в гіллі воскрес,
зір возноситься вгору -
рве падіння небес.
У краплинах прозорих
осипається всесвіт, мов цвіт,
колообіг прискорює хід.
Дар небесний летить,
швидкість - вільне падіння.
Йде за вічністю мить,
а за нею - терпіння.
А ще вчора вмирала зима,
тіло біле ховали в туман...
В серці трепіт затих -
ні розваг, ні відрази.
У хвилинах німих
замолити б образи,
образами пройтися в очах,
образ віри піднести, мов стяг.
Поділися всім тим,
що весну наспівало,
що вдається святим
а для грішних замало.
Густо радість пливе по устах
і від неї я небом пропах.
За живе не чіпай,
а, що мертве - тим паче...
Ще не внесено пай
криком, болем та плачем,
не прорізався брунькою лист,
перемога вагітна на блиск.
Я гріхи замолю -
світлом стане свідомість.
Тільки знак по жалю -
переставлені коми.
Вітер гіллям стікає в траву...
і вихлюпує з думки, - Живу!
12 Березня 2008
Дощовитий
© Copyright: Юрий Лазирко, 2008
Свидетельство о публикации №108031300393
Свидетельство о публикации №108031300393
Рецензии