Из Марины Цветаевой. Полон Криму

Страшнючі сняться мені сни:
Червона бричечка,
За нею згорблені – моєї сторони
Ідуть сини.

Піднявши хлопчика рудого
Жінці-матері,
Голосять з паперті
На стяг
Червлений,

PукИ культею: "Милості!" -
Вола каліка. Ганчіркою
Рудою у крові палають милиці.
Зола багрянцем досягла небес потилиці.

Іржаві кОлеса риплять,
У піні кінниця,
І прапорами вікна майорять,
Та ось одне з них – за кулісами.
 
Ноябрь 1920

Питатимусь хвиль широкого Дону,
Питатимусь хвиль Турецького моря.
Смаглявеє сонце – у кожній звитязі світило.
Високості стукіт, де ворон понОчі без спраги ночує.

Дон мені мовить: ЗвІдкіль такі смагляві?
Озеро мовить: Набридло сльозу ковтати!
Сонце в долоню впаде і накаркає ворон:
Три по сто років живу – білокості такої не бачив.

Журом, журавкою мчу
По козацьким станицям.
Хлипають! – Я допитаю золу: проводжає.
Гнеться ковиль-трава вслід опахалом султана.
Червлен бо червлен кизил на горі Перекопу!

Всіх допитаю: хто з миром в ту лютую пору
Під колискову в колисочці світу злягались.
Череп в камінні – і того на допит спитаю.
Біла хода, ти знайшла літописця свойого.

Ноябрь 1920

Ой молочнице моя, білий, білий груздь!
Не тривка хода її, то ****ує Русь.
Поможіте – нетверда!
Маячня моя!
Маячня моя руда – кров-руда!

Справа-зліва
Все вуста,
Да у крівонці,
Кожна рана голосИть:
- Мамко моя!
Тільки це я оповім п’яно-п’яна,
Та із черева у лоно:
 -Мама!

Всі рядочками лежать –
Не межуйте мЕжу.
Подивись: вояка злий
Де чужий, де рідний?

Білим був – червоним став:
Почорнила крів’ю.
Був червленим – білим став
Смертю покрасИла.

- Хто ти?- білий? – чи рудий?
Дай-но гляну, синку!
Ти у красних пропадав? – Ря –азань.

Справа-зліва
На спині
І рудий і білий
- Мамо!

Без звитяги –без злоби
Затягну весільну
До шкоринки неба срам
- Мамо!
Декабрь 1920

-----------------------------
ВЗЯТИЕ КРЫМА
И страшные мне снятся сны:
Телега красная,
За ней — согбенные — моей страны
Идут сыны.

Золокудрого воздев
Ребенка — матери
Вопят. На паперти
На стяг
Пурпуровый маша рукой беспалой,
Вопит калека, тряпкой алой
Горит безногого костыль,
И красная — до неба — пыль.

Колеса ржавые скрипят.
Конь пляшет, взбешенный.
Все окна флагами кипят:
Одно — завешено.

Ноябрь 1920

* * *
Буду выспрашивать воды широкого Дона,
Буду выспрашивать волны турецкого моря,
Смуглое солнце, что в каждом бою им светило,
Гулкие выси, где ворон, насытившись, дремлет.

Скажет мне Дон: — Не видал я таких загорелых!
Скажет мне море: — Всех слез моих плакать — не хватит!
Солнце в ладони уйдет, и прокаркает ворон:
Трижды сто лет живу — кости не видел белее!

Я журавлем полечу по казачьим станицам:
Плачут! — дорожную пыль допрошу: провожает!
Машет ковыль-трава вслед, распушила султаны.
Красен, ох, красен кизиль на горбу Перекопа!

Всех допрошу: тех, кто с миром в ту лютую пору
В люльке мотались.
Череп в камнях — и тому не уйти от допросу:
Белый поход, ты нашел своего летописца.

Ноябрь 1920

* * *
Ox, грибок ты мой, грибочек, белый груздь!
То шатаясь причитает в поле — Русь.
Помогите — на ногах нетверда!
Затуманила меня кровь-руда!

И справа и слева
Кровавые зевы,
И каждая рана:
— Мама!

И только и это
И внятно мне, пьяной,
Из чрева — ив чрево:
— Мама!

Все рядком лежат —
Не развесть межой.
Поглядеть: солдат.
Где свой, где чужой?

Белый был — красным стал:
Кровь обагрила.
Красным был — белый стал:
Смерть побелила.

— Кто ты? — белый? — не пойму! — привстань!
Аль у красных пропадал? — Ря — азань.

И справа и слева
И сзади и прямо
И красный и белый:
— Мама!

Без воли — без гнева —
Протяжно — упрямо —
До самого неба:
— Мама!

Декабрь 1920



Postcard Jan Saudek Czech Girl is Singing