Втрачене... -утраченое

_________________Чому я не туман осiннiй...
__________________Лиза Лещинска


____________________Чому я не туман осінній,
____________________Що сумом розстелився при дорозі,
____________________Чому я не людське весілля,
____________________Яке сміється і разом голосить.

____________________Чому не річка, водоспад ревучий
____________________Серед ущелин, серед гір холодних,
____________________Чому не квітка, як вогонь пекуча,
____________________Покірна, горда і така самотня.

____________________Чому не ластівка, що своїм тілом,
____________________Закрила, захистила ластiв`яток,
____________________Чому не ніч, що вміє так уміло
____________________Ховати біль, яким вона багата.

____________________Чому пішла, щоб більш не повернутись,
____________________Чом посміхаюся, а очі плачуть.
____________________Так в спину вітер дме - не оглянутись.
____________________Прозрієш. Та мене вже не побачиш...
____________________ 2002

Ти – не туман, бо свище лютий вітер,
Він з серця спогади всі теплі витер.
Ти – не весілля – смуток навкруги,
На чорних водах – памяті круги...

Не річка ти, бо висохли всі води
Від нашої, нещирості, незгоди.
Не квітка – дві години до зими,
Тепло сердець все розгубили ми.

Не ластівка – бо серце вже застигло,
зiгріти ластів’ят в душі не встигли…
Не ніч, не день – закрила очі біль,
І замість сліз – гірка пекуча сіль…

Бо ти пішла… Тебе не повернути…
Осінній дощ твої сліди заплутав…
Все так, як ти казала - я прозрів…
Живу. Шукаю снів… І спогадів… І слів…

____________________Чи ж вітер в полі зможеш наздогнати?
____________________Чи ж дощ, щоб до краплиночки, зібрати?
____________________Чи ж зірку досягнеш, що в небі сяє ?
____________________Все маєш, тільки серце спокою не знає.

____________________Вже вітер всі слова по полю віє,
____________________А з ними і чекання, і надію,
____________________Де сни і спогади - не пам"ятаю.
____________________Ти не шукай мене, мене уже немає...

Наздожену, бо, як i ти, давно став вітром,
Зірок я променем сягну, бо вже став світлом!..
Земля – моя долоня – теплий дощ збирає...
Проходять днi… cтоліття йдуть… тебе немеє…

____________________Забудь мене, мене уже не буде,
____________________Твоє життя наповнять роки, люди...
____________________Прозрів ти тільки так запізно
____________________Удвох нам в цьому світі стало тісно...

О, нi!.. Роки жорстокі... як і люди.
Звучить рефрен «мене забудь... мене не буде…»
Безмежний Всесвіт, якщо світ тісний!
Ти повернись… хоча б у мої сни…

____________________Не хочу більше снів Що сни - омана.
____________________Безмежний Всесвіт. Кажеш, що кохана?
____________________Сказав би хто, чому то так буває?
____________________Запізно розуміємо, що ми втрачаєм.

Ми лиш у снах існуєм… як без них?..
Пройшли століття, як останній подих стих…
Давно вже попелом покрилися планети,
А я чекаю без надiї... Де ти?.. Де ти...

____________________Де я? Ти мене бачитимеш в кожній жінці,
____________________В краплі води, у хвилі, в отій зірці,
____________________Що з неба, з по-за хмар тобі мигає
____________________Щоб нагадати, що я є... й мене немає...

09/2007

/картинка- http://www.photonation.ru/data/media/13/981024.jpg