Стан надшвикiсного проминання без змiни координат

Такі швидкі у просторі вузькому
між неба й відблиском річок в ярах.
Між неба, що мов падає - темніє.
Ой, стрімко-стрімкий звужується світ.
І ігрища багатть далеко з-під...
Стремиш в жаріючу гострицю небокраю,
за обрій, обрій... Миті не чекаєш -
світ-проминання, безтілесний світ.
Не зупинитись. Аж гуде сердито
цей бубон вселету, плескатий диск
скаженого ширяння,тільки -
ні вгору, ані вниз!
В двочассі проковзає мить:
то довго, як ціле життя задуми
І разом розпачу вмліває біль.
Куди ж так прямолітно? Що ж мовчить
червоний обрій західнього неба?
І вже би не пристать землі ступнею,
та щось іще взискує вниз, униз
до ігрища купальського. Хоч ще раз
вознісшись над вогнем, а й не згори -
вернись, вернись!
Такі швидкі у просторі вузькому,
застиглі в швидкості шукання... Чи є ти?
Де ти! - кричу собі.
Де ти! Де ти!
Без зміни жодних світових відношень
стремлю гострицю краю перейти.

       93