8, 5 революцiй. Не Феллiнi

       
       Останнім часом мені якось тривожно, відчуваю чи то невдоволення, чи то передчуття. Дивно. Для кризи середнього віку ще зарано, планових потрясінь, дякувати Богові, не передбачається. А щось непокоїть. Усілякі психологи, провидці та інші знавці душ людських радять шукати джерело проблеми в минулому. А що, цілком можливо. В своєму радянському дитинстві, яке, завдяки невтомній турботі великої Комуністичної партії, було щасливим і надійним, я, тим не менше, часто сумувала. Тому що все героїчне вже відбулося, ще з десяток років – і настане комунізм, а кортить же теж повпливати на перебіг історії!Ну так, згідно плану піонерсько-комсомольської роботи на поточний рік, дрібно-героїчні вчинки відбувалися: тимурівська допомога бабцям, збір картоплі, знехтуваної колгоспним комбайном, політінформації по вівторках з нищівною критикою західних агресорів, стінгазета з карикатурою на однокласника з мілкобуржуазною жуйкою в роті. Але хотілося справжнього подвигу, хоч якоїсь маленької локальної революції!
       І, врешті-решт, моє покоління потрусило змінами в суспільно-політичному житті. Взяти до уваги хоча б те, що в ніжному і вразливому перехідному віці одного за одним ми поховали трьох генсеків! От просто як зараз бачу, стоїмо ми на ранковій лінійці, а перед нами вчителі зі скорботними обличчями; завучка голосом Левітана оголошує про непоправну втрату всього радянського народу. І ця подія, дуже надзвичайна з огляду на віру в невмиручість (є таке слово?) „дарагога таваріща Лєоніда Ілліча”, була, безумовно, ще не революцією, але легеньким половинчатим натяком на можливі зміни навіть в такому моноліті, як перше (і, на щастя, останнє, не враховуючи острів Свободи імені Фіделя Безсмертного, і загадковий лякаючий Китай) „государство рабочих и крестьян”. На три дні всесоюзної жалоби нас, школярів, звільняють від занять. Мабуть для того, що б ми уважно перечитали бестселери покійного орденоносця. За двома наступниками країна вже не так тужила, тривалість їхнього генсеківства в історіі вже неіснуючого СРСРа стоїть з поміткою „бліц”. А потім пастирем багатонаціонального і багатостраждального народу став плямистий реформатор. От тоді і почалося найцікавіше.
       Ну, по-перше, боротьба з пияцтвом. Всім відомо, що алкоголізм і горілка – поняття синонімічні. Гнали вогняну воду по-державному ( з пшениці, буряків тощо) і по-народному ( з табуреток і старих шкарпеток) з однаковим космічним масштабом професіонали і любителі. А повирубувати вирішили виноградники. Тому антиалкогольна компанія рішуче вдарила по гурманах виноградного вина і сока, щоб не поперепивалися. А які веселі були безалкогольні весілля! Зате жоден наречений не міг закидати новоспеченим родичам, що його підступно надурили на предмет кривої або носатої дружини – очі ж тверезі, тож їжте, хоч повилазьте! Отже, в широкому розумінні, їдея все-таки була непогана. Все зіпсував Чорнобиль. Тут уже не до алкоголіків, треба було терміново „осаджувати стронцій” всій нації. Найпоширенішими тоді були анекдоти про свинцеві труси і про те, що „Запорожець – не машина, а киянин – не мужчина”. Отже, антиалкогольна революція відбулася якось неповноцінно. Як перший млинець.
       По-друге, виявилося, що у нас є секс. Якось так випадково з”ясувалося, в процесі телемоста з тоді ще політично-опонентським Заходом. По старій звичці лаяти все „їхнє”, що називається „від противного”, а точніше, від противної якоїсь тітки, яка ляпнула на весь світ, що у нас, в СРСРі, „секса нет”. Ого! Мало того, що нема ковбаси, зазіхнула на єдине, за чим не треба було стояти в черзі! Тут покоління, знайдене в кукурудзі і капусті, яке вже молодим своїм нюхом відчуло запах волі, просто зчинило бунт. І розпочалася сексуальна революція. Правда, на загальну демографічну ситуацію це майже не вплинуло. Тому що діти – це квіти життя, яке має бути яскравим, різнобарвним. А домінував у нас тоді колір робітничої спецівки. Пригадую розмову однієї знайомої з маленьким сином. Антоша:” Мама, а в мене шапочка гарна?” Мама:” Дуже гарна!” А.:” Якого кольору?” М.:” Коричневого.” А.: „ А курточка гарна?” М.:” Гарна!” А.:” Якого кольору?” М.: „Коричневого.” А.:” А штанці гарні?” М.: „Гарні!” А.:” Якого кольору?” М.: „ Коричневого!..” Скажу вам, цілковито революційна ситуація.
       Таким чином, по-третє – революція модна. Ви пам”ятаєте штани-банани? Смак однойменного тропічного фрукта тоді ще не набрид, як зараз. Тому екзотика була повна. От тоді й розпочалося повне стирання кордонів між містом та селом, між чоловіками і жінками. „Банани” носили всі. Того, хто не мав в своєму гардеробі „бананів”, не виправдовувала навіть наявність бананів в холодильнику. І, за всіма законами молодого капіталізму, що стрімко проростав з-під уламків розвинутого „до ручки” соціалізму, попит народив безліч пропозицій. „Кооперативи” росли, як гриби. Можливо, якби Карден зазирнув через досить діряву вже „залізну завісу” і побачив свої ексклюзивні моделі в нашій кооперативній обробці, його б терміново прийшлося везти в кардіологію. А нам нічого! Носили, ще й як – гордо! Тому що на той час в нас сталося ще одна революція. Точніше, мізковий переворот.
       Отже, по-четверте – революція психотерапевтична, або паранормальна. Бо в жоднім суспільстві масове лікування по телевізору енурезу, безпліддя і розсмоктування рубців нормальним не є. Навпаки, заборонено, бо віддає дикунством. Щоб вони розуміли, капіталістичні індивідуалісти! А ми з дитинства звикли до колективних заходів – піонерських зльотів, комсомольских зборів, комуністичних суботників, лікарняних палат на 15 хворих з замкненими на цвяхи вікнами. І, до речі, свекор мій, відчайдушний матеріаліст і скептик, зайшов на хвильку в кімнату з пронизливими психотерапевтичними очима на весь екран, щоб покритикувати цю паранормальну дурню, - і з того самого моменту п”ять років не палив. А я напередодні підвернула ногу, думаю – підлікуюся по телевізору, в поліклініці черга кілометрова. А Великий Кашпі, мабуть, все-таки був більше талановитий до лікування енурезу. Бо як дав установку на „біологічний будильник”, так я всю ніч і шкутильгала від ліжка до туалета і назад, згадуючи „незлим, тихим словом” об”єднаних в одній особі психів-терапевтів.
       По-п”яте, революція серйозна. Влітку 1991-го конституційне право СРСРівських республік „на самоопределение” зіграло з першим радянським президентом, з легкої руки якого все й почалося, злий жарт. Всі братні народи з захопленням обрали очільників своїх „самоопределившихся” країн, і Михайло Сергійович опинився в якомусь дивному статусі почесного президента невідомо чого. Геть знесилений справами невдячними, державними, відпочивав у Форосі, як раптом, підступно, в кращих революційних традиціях, в столиці стався ГКЧПістський переворот. Ну, подумала я, дочекалася, допросилася! А тут іще кум цілком серйозно жінці наказав сухарі сушити йому на війну, на захист новонародженої демократії. Тепер смішно, авжеж! Добре, що вчасно на білому коні, чи той, на зеленому танку, переможно в”їхав в білокам”яну рятівник всєя Русі. Добре, хоч не на броньовику.
       Шоста революція, культурно-інформаційна. Пам”ятаєте, як всі ми офіційно захоплювалися поезією Расула Гамзатова, а тишком слухали на жахливих вітчизняних „Маяках” затерті записи „Машины времени”, шаленіючи від віршів і музики, сприймаючи їх як Одкровення? Все змінилося! Відеомагнітофони перестали вважатися „чудом враждебной техники”, кількість каналів на ТБ різко зросла, радіо „Свобода” більше не глушив КДБ, книги Солженіцина в глянцевій обгортці продавалися на тих самих полках книжкових магазинів, де недавно в парадній недоторканості шикувалися томи святої пролетарської трійці. Далі – більше. Інтернет, супутникові антени, на які можна було запросто казати „тарілка” і всі розуміли, що мова не про посуд. А перші мобільні телефони, розміром з міліцейську рацію? Ну, а далі вже можна просто язика зламати: Mobile AMD Sempron processor 3000+ 15.0 XGA TFT LCD 40GB HDD DVD/CD-RW Combo 256MB DDR. Матінко! Що воно означає?! А люди ж розуміють!
       Сьома революція відбулася в бізнесі. Фабрики і заводи стали робітникам не потрібні, так само селянам – колгоспи. Тому що там перестали платити зарплату, а істи і пити людям хотілося як і раніше. А може й більше, бо на прилавках перших приватних магазинів з”явилося все, в асортименті (зміст цього слова нарешті став зрозумілим, адже раніше асортимент складався звичайно з одного найменування). Тому виробників в країні поменшало, зате різко зросла кількість продавців. Одна моя знайома, побачивши по-під своїм домом урочисте відкриття нового будівництва торгівельного комплексу, трохи знервовано спитала:” Знову базар! Всі стануть продавати, хто ж буде купувать?!” Мабуть, одне в одного. Ну, про зміни в суспільному харчуванні не можна не сказати. Загуркотіли в небуття їдальни з ароматом торішньої тушеної капусти і звисаючими прямісінько над столами з тарілками клейкими стрічками для мух. Тепер у нас мережі ресторанів швидкого харчування. Мені подобається! Смачно, ситно і ціни цілком придатні для перетравлювання. От ще б попрацювали над культурою обслуговування, взагалі б було – пальчики оближеш! Якось довелося мені побувати в колисці вітчизняного сталеваріння, на дніпропетрівщині. Зайшли ми компанією в піццерію імені відомого італійського співака, щоб культурно вгамувати голод і спрагу в приємних умовах. Трохи стурбувала черга (але ж тепер це скоріше дивина), що поробиш, якось люди в нас попривикали обідати саме в обідній час. Ну, та не хлібом єдиним! Поспілкувалися, черга швиденько й пройшла. Дівчина, що приймала закази, мабуть, стомилася і переплутала: замість капіталістично-логічної посмішки зустріла нас насупленими совдепівськими бровами. Ми – люди добрі, не загострили на цьому увагу. Далі вийшла плутанина з салатами, дівчина глянула на нас вже з неприхованою неприязню і заявила: „Я вже вам цей насипала!” Я вчасно згадала, що в мене гарний настрій і сваритися не стала, просто, але твердо, порадила:” Ну то висипте, я ж його ще не їла”. Дівчина скреготнула пломбами, але послухалася, до того ж одразу і помстилася – довго ходила спочатку за виделками, потім за соком. Ну добре, начебто всі організаційні питання вирішено, можна насолоджуватися їжею, час – найобідніший - 14.00 Та де там, далі – похвилинно. 14.15 – підходить офіціантка з бейджем „Світлана”:”Ви млинці заказували? Ні? Вибачте.” Та нічого, буває! 14.20 – підходить „Ірина”: „Млинці з ікрою заказували?” Ми – впевнено – ні! 14.30 – знову „Світлана”, жалісно так: „Так точно млинці не ваші?” Я ледь не сказала: ”Та несіть уже нам, господи!” І тут подруга: „ Ні, ми заказували коктейлі, принесіть їх, будь ласка!” 14.35 – нове обличчя „Тетяна”: „Будь ласка, покажіть чек про коктейлі”. Та нате, будь ласка! 14.40 – стара знайома „Ірина” : „А можна ще раз чек подивитися?” Під наш вже нестримний сміх чек було ідентифіковано ще раз. 14.45 – „Світлана” принесла наші коктейлі. А багатостраждальні млинці, вже мабуть холодні і трохи задубілі з”їли якісь англомовні гості міста за сусіднім столиком. Вивчати треба іноземні мови, такі часи настали, шановні працівники сфери обслуговування! Ми ж прямуємо в Європу. Чи вже ні? Ще півтора роки тому це питання здавалося майже вирішеним. Згадаймо?
       От поступово ми дійшли і до восьмої революції, найкрасивішої і найзрадженої (може, слова такого і не існує, але поняття – точно). Кінець 2004 року, колір мого життя – помаранчевий. Таке піднесення моя душа переживала, мабуть, тільки в пору закоханості. Почуття весни серед грудневого морозу, квіти на снігу, серце в грудях велике, заповнене передчуттям щастя... Схоже на кохання? Авжеж! Чи не вперше в житті захотілося вивчити гімн, а жовто-блакитний прапор, відчула, – не просто шмат тканини, - це поле соняшників, а над ним небо такого кольору, якого ніде в світі не побачиш. Можливо, мало хто в світі чув про країну на ім”я Україна, але ім”я Ю-щенко, саме так, через дефіс, як скандував натхненний п”янкою близкістю свободи Майдан, облетіло світ на крилах, що дали йому ми. А що далі? А спрацював закон історії, який просто існує, без жалю і почуттів, глухий до розпачу від втрачених сподівань: РЕВОЛЮЦІЇ ЗАДУМУЮТЬ РОМАНТИКИ, РОБЛЯТЬ ФАНАТИКИ, А ЇХ ПЛОДАМИ КОРИСТУЮТЬСЯ ПОКИДЬКИ.