таке наше прощання

Бачив прощальну твою сльозу…
Дивно, як у старих фільмах – на вокзалі, на пероні, біля вагону… Провідник напідпитку, на мить замилувавшися цим щотисячним у його провідницькому житті поцілунком, схаменувся і Хароном буркнув: ну всё, пора. Отпускайте девушку!
І я відпустив твою тремтячу руку…
Тепер я знаю, де тече Стікс. Залізними рейками він вищить і стукоче, поповнюючись притоками твого розпачу, зриваючи загатки надії, випростовуючись неминучітю – Харків-Київ-Харків-Київ-Харків-Київ…
Озивайся, душе моя, навіть з іншого світу..


Її каяття

Твого підвладдя я боюсь
З незладдям впоратися б гоже
Собі іщей заприсягнусь
Що серденьком у мене Боже
Чуття
Любов
Прости і полюби
І стільки стільників
І бджОли я відвЕду
МЕД – ВЕДИКУ
Не маю дикомеду
Я мчусь, я – рада
Але йти поволь
З моєго Світла та в умій ще Світ…
І розминулись, мов би зачепились
«знічів’я доторкнувшись рукавами»*
Терпкого глоду…
серцем - не божись!


*"Слегка лишь прикоснувшись рукавами".