Боротьба за виживанняв громадському транспорт не т

Не знаю, що мені більше не подобається, той самий транспорт чи ті шизануті люди. Здається, що все ж таки люди. Дивне таке відчуття ненависті до них виникає, коли опиняєшся в божевільному натовпі. І між тим, це дорослі люди, які бачили життя, начебто вже знають в чому його сенс…ні, я таки не розумію, чому вони зла. А може мені лише здається, що вони зла? Може це просто тваринний інстинкт боротьби? Тільки тварини борються за їжу, за виживання, за продовження роду, а люди борються за двері громадського транспорту та вільні місця. Зрозуміло звісно, що бувають різні форс-мажорні ситуації, чи ще щось таке, але, блін, треба вміти залишатися людиною, а не перетворюватися на пихату тварюку.
Буквально вчора довелося почути думку про те, що треба їхати звідси, себто життя тут нормального немає, а от за кордоном…
Роблю висновок: патріотів своєї Батьківщини залишається все менше і менше. Ні, я себе не вважаю стовідсотковим патріотом, але звинувачувати у своїх негараздах Батьківщину не вважаю за доцільне. У всьому винні лише самі люди, а не земля, не мова, не традиції.. Добре там, де нас немає. Це правда, якщо зробити акцент саме на слові «нас». Наші люди, здається, здатні спаплюжити все, що завгодно. Тобто навіть виїхавши за кордон( і набувши додаткових проблем на свою дупу, починаючи з підтвердження диплому і вивчення мови іноземної країни і завершуючи пошуком роботи) наші «розумники» не завжди отримують те, що бажають, на що очікують, адже там все й так повно наших емігрантів, які почали руйнівний процес.
Відверто кажучи, я ще не вирішила, кого чи що конкретно я збираюся облити брудом в цьому пості. Мабуть таки людей. Ганьби тут буде замало. Краще просто байдужість. Такий народ не гідний того, щоб до нього виявляти якісь почуття, ненавидіти, любити, виявляти прихильність чи ще щось на кшталт того.
Шановний читач(або слухач) може зазначити, що таке моє ставлення до людей занадто жорстоке і неправильне, може сказати, що я сама відношуся до тієї ж народної маси, про яку пишу, але варто наголосити, що бувають і виключення з правил. Себто мені по фігу, що про мене хтось там подумає.
В кості висновку лишається додати дещо про наш грьобаний менталітет. Не можна сказати, що це суто український, або суто слов’янський менталітет. Скоріше це конгломерат суміші українського і російського духу. І поки ми не позбавимося пихатості і ненажерливості – нічого доброго нам не буде. Навіть за кордоном.