Знову все через бабки

Є речі, які розумієш
лиш з часом, як антиномії Канта,
в котрих він протирічить
відсутність і наявність Бога.

Ці речі можна вписати
в довгі верлібри
думок і фантазій,
але вони чомусь не доходять
до мозків обмежених особистостей.

Ранок в тролейбусі до Барабашова
насичений знову ж таки незрозумілістю,
котра вбиває обмежені мозки.

Колись давно ми з ним посварилися.
А через що?Чому?
Через бабки. Звісно через них,
бо через що ще можуть посваритися
найкращі друзі з дитинства?..

Останній раз ми бачились
десь в грудні,а потім те саме.
Не розумію, навіщо було мене ображати.

Тоді він просив допомоги, я спочатку погодилась,
а потім зрозуміла,
яка то була лажа.
Я за свою допомогу не просила бабок,
але стало ясно,
що там замішані бабки.

Він мене не став лаяти,
лиш виказав невдоволення.
Не пам*ятаю, щоправда, як саме,
але приблизно таке:
нахер мені твоя допомога,
коли ти ніяк не складеш собі ціну.
Краще зроблю все сам,ніж просити тебе.

І він пішов офлайн, знається таки надовго,
а потім раз мені написав,
і зрозумів, що мені пофігу.
Зник. Себто в онлайні з*являвся й мовчав.
Я теж.

Так от, ми зустрілися сьогодні в тролейбусі.
Точніше на зупинці
зустрілися.
Він зробив вигляд, що не знає мене,
І я так само.

Можливо, це якийсь Mi;verst;ndnis,
а може, просто впертість,
але я не схотіла вітатися
і, зістрівши знайомого
пішла із ним до метро.

Здається. це весняна депресія,
авітаміноз чи ще якась зараза.
Фігове відчуття самотності,
але сенс не в тому.

Я знаю, що він не погвернеться,
і, навіть, я не повернуся.
Отак ламають бабки
найкращих друзів з дитинства.