Знову все через бабки частина друга

І так, знову бабки.
Ну як же без них. Інакше не стане
про що говорити.
Вона не полишить своїх думок
про ці папірці та монети.

Мені здається, вони лізуть у неї з вух,
і, навіть, із рота,
відображучи в очах позначки євро
і підтримуючи голос
дзенькітом центів.

Можливо, вона продала б навіть душу,
щоб взяти ті гроші й купити джинси,
бо інакше ніяк не задовольнити
її ненажерливу й прогресуючу жадібність.

Коли вона знову каже про них,
про ці кляті (та ні,навіть трикляті)
бабки,
мене майже нудить,
але я не видаю того,
що вона мене заїбала.

Її обмежена особиста думка
торкається тільки речей матеріальних,
а мені пофігу великі бабки,
у мене просто велике серце,
яке щоразу нагадує про себе
ледве стерпимим болем
та розстібнутими ліфчиками.
Воно не вміщається в грудях,
напевне, в ньому багато любові,
яка всеодно не потрібна нікому,
тому що її не обміняш на гроші.

Якби мені дісталася купа
зелених, червоних чи синіх бабок,
я б побажала стулити пельки
усім уйобкам, що говорять про гроші.

Наш менталітет вже точно продажний,
ми здатні на все заради бабла,
але потім чомусь помремо
в гівні, розуміючи, що
нахуй не потрібні ті бабки.