Юлi

 


Та все ж , тебе кохаю я .
Хочби й не так , як ти цього воліла
Й не так , як сам цього б жадав .
Незайманість твоєго тіла -
Не жаль , не жаль . Межа -
Не безіменна , та уже незрима - уже ...
Незайманість моєї віри
Іще дивується - невже !?
Невже дещицею років
Сплатив злодюга-поцілунок
Дрібненький трем ? Легенький трем -
Вже майже лагідно лоскоче ,
Спада усесвіти дощем .
Чи се моєї долі трунок -
Уявою супроти ночі
Й далеким през кордони днем ?
Однак , тебе кохаю я .
І сам цього не розумію ,
І далі рухатись не смію
Ані мечем , ані творцем .
Не зарікаюсь ... Не змагаюсь
За лагідність твоїх ночей ...
А лише вірю , в тебе вірю
Й чемненько крию суть очей .
Чемнеько дмухаю у щічку
І чемно обнімаю я .
Чемненько йду , щораз „навічно“
І повертаюсь з-під вінців .

Як в великодній безконечник
Вплітаємося з двох життів ,
Де розминання меандричні -
Пліч-о-пліч - у продовж років .