Украина. Ки в. Лютий 2000

1.

Неодспіване місто
У снігах-попелищі
Погорільці зиззять
доглядаючись долі

А я слово згубив…

Неодспіване місто.
Таке гостре повітря
Мов чуприни у вітер
Тих, хто йтиме з труною

Ще так довго до паші,
Вже й зерно загубили
Пригорнусь до травиці,
А гора – лиса

Летять - чи хрести, чи відьми -
Однак безталанні
У просторі гострому
Пронизливо

А я слово згубив
Утішальнеє
Піду ген… шукатиму
Життя в обійми


…заспівається…


2.

Гострицями шабель – тополині овиди Краю
Летів лелеченько з Ирию –
Летіли душі козацькії навпіл розтяті
Летіли зозулі, несли писанки порожні та й забули ку-ку

Повій вітре з України, задзвони крицею тополиною
Колисковою для полудушів
Мідяки намистяні
З кручі – в водицю
Абисте вернулися…

Дніпро ж захлинувся
потонув у собі

Видибай, хто ти є, без імені
Вже тобі куполами горби – як пацьорками
Де ж це пісня?
Пішла неодспівана…

Посміхнися, любчику
Ми гратимемо весілля на той рік
Тополі - наші музики
Гостей затанцюємо-
мо" й живий хто лишиться
А тоді збудуємо хату…


3.

В пустельному поході
Тривалої безвісти
Вже й вірний погляд друга
Добігає кордонів зради
“За-для так…”
У неголених пів-обличчях
Хмільною сльозою
Блукає нездалість роду
І правиця стискає повітря
Переминаючи пальцями
Руків"я голодної шаблі –
Неіснуючої
Забутої
Невоскресимої
Дружини.