И. Рымарук. Зеркало

Лицо глядит, как камень из воды…

Морщинок юности летящие ряды,
глаз клоуна, искринка золотА,
обломок смеха, след от долота,
неслышный голос, узелками нить…

Как камень из воды, лицо глядит,
Вживленное в серебряную муть…

Щель крика, запоздалой злости жуть,
и радость преждевременна, тщеславны торжества,
багряный мох, болотная трава,
и ртуть морозная, венчальное кольцо…

Как камень из воды глядит лицо.

Раз на века прижмурит хитро глаз,
В тени деревьев узнавая мой анфас…

І. Римарук. Дзеркало

Лице лежить, мов камінь у воді...

Летючі хвилі, зморшки молоді,
вугласте око, іскра золота,
уламок сміху, слід від долота,
нечутний голос, вузлувата нить...

Мов камінь у воді, лице лежить,
уживлене в сріблисту каламуть...

Щілина крику, запізніла лють,
завчасна радість, марні торжества,
багряний мох, болотяна трава,
студена ртуть, гартоване кільце...

Мов камінь у воді, лежить лице.
Раз на століття з глибу підморгне,
впізнавши в тіні дерева мене...