вибране Вiтчизна 9-10, 2006 р

 
Ой, лугом-лугом, ще й широким степом
один стоїш у янгольській сваволі
у полі
воїн.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Ричить, мов звір приречений, від болю нерухомий,
твоїм крилом пронизаний, твоїм мечем ловецьким
якраз у серце,
в самісіньке.

Розтяло наскрізь груди
чи словом, чи мечем, а чи крилом...

***


Червоні ліхтарі бензоколонки
І за вікном індустрій лад та стрій.
Чужина, ще дочасу – не чужина,
Але ти раптом тут – один, один...
І знаєш – не зречешся України,
І знаєш, що се вперше – чужини
Зізнаннячко
А телефонна пуповина
натягується через всі світи,
і через душу,
і бринить струною
Ой, Земле, Земле, Земле, відзовись!
А Україна – ямою, труною,
Як багатьом... – пильнуй, не оступись!
А в мене нині вже по дві нематеризни,
А в мене – мама й доця, й півтора
Коханих образи. Стривай!

Куди бредеш, мій сину!?
Ти в когось (в кого?!) броду розпитайсь!



ВОГНИК У ВІКНІ

1.

Поставив свічку
у вікні висотного будинку –
вночі подорожній,
не заблукай.
Свічку поставив
серцю твоєму,
Доле моя...
. . . . . . . . . . . . . . . . .

2.

«der erste Stern ist wie das letzte Haus» R. M. Rilke
"і перша зірка, мов остання хата" Р.М. Рільке

Наче падає сніг –
в венах б’є тишиною.
Наче падає сніг –
аж відбілює ніч.
Наче стежок знаки –
слідом, степом, журбою...
І ричання свободи
в теплих пестощах рук.
Наче доля в ярах
тишиною поснула,
Наче небо... Зоря –
у вікні каганцем –
на межі не-села,
на межі не-оселі,
на межі
навмання
на вікні
не-мене...



3.

Нестерпний степ стримить на сто життів.
На сто життів – нестерпна біла повінь.
Гей, вогнику, поставлений в вікні –
крізь шибу візерунків морозових...
Сто сторінок відміряно мені,
як сто життів
безмовного волання
у білий простір
оленя сліди...

СВАВОЛЯ ЯНГОЛІВ

Спокій ув очах

Ти знову зустрічаєш мов з походу...
Залізні мчать комоні наскрізьстеп.
І от ми на траві, і знов сховався погляд
у мареві від альфи до омеґ.
Чий дух загравсь у піжмурки свободи
і янгол в темнім лісі заблукав?
А вже стрічай собі нову пригоду –
«Бентежно світлий зір нарешті відпалав,
тепер з тобою ліпше, ліпше так...»
Тепер твій янгол не боїться вовка
і пір’ячко розгублене в світах,
навизбирати в подушки та шовком
позапинати...

... відбулося, бачив дивне чудо?
Згасають очі і вщухає страх
дітнути надвосіч, але свободи –
тож радуйтеся, вишні, в небесах
смиренності недоторків моїх,
байдужості моїх непоцілунків,
й незатишку спокою ув очах...
Ще янголи не перейшли пороги –
в кольчузі серце, під забралом гнів
й шаблі не пили ще води в діброві
свяченої. Ще світ не знає див.
І кров – допоки лише «калинова».

Сваволя

І янголи, забувши про пороги,
пустилися в наземне полювання,
у бистрих крилах прилаштовуючи шаблі,
у бистрих крилах...
А вже і янголи, забувши про пороги
пустилися в ловецькі перегони,
блакитний степ змінивши на асфальти
пильнуй,
замріяний!