На мить лиш зазернути
В чарiвнiсть її слiв,
Поринути замрiянним коханням
В безмежнiсть почуттiв,
В красу заховану, спiвучу
Української мови.
Так лагiдно сповила,
В нас нiжнiсть, доброту,
Несла тепло в своїй лодонi,
Страждальною сльозою.
Гнiтили, все ж вставала,
Та гiднiсть розкривала
В серцях свого народу,
Нестерпний бiль терпiла,
Вмираючи, воскресла,
Лиш правду за собою несла.
Потiк мелодiй нескiнченний,
Що нашi душi так милує,
Осяє радiсттю назавжди,
Залишить щирiсть нетерплячу.
Розквiтни ж всюди,розростися,
Багаття мовне вiдроди,
В загубленних думках,
Яскравим свiтлом.
Веди народ свiй та повчай,
Що рiдну неньку-Україну,
Не знищить ворогам,
Та не зцькувать!
04.02.08
Укра нська мова
© Copyright: Лолита Аветисян, 2008
Свидетельство о публикации №108020400835
Свидетельство о публикации №108020400835
Рецензии