P.S. Татові!
Звикла я, що він кричить
І на це причин не треба,
Кричить вранці, кричить вдень
І кричить весь день у небо.
Каже, я ніщо не вмію,
І сестра моя дурна,
Тільки я не розумію,
Що той крик йому дава…
Мої друзі стали турки
По його сліпим словам;
Я залізла до конурки,
Він знайшов мене і там.
Усі подруги гуляють
Цілу ніч по-потінкам,
Він мене не відпускає,
Бо мала я по вікам…
Що він хоче так довести?
Що змагається зробить?
Він порве собі всі десни,
Кіномічно може вбить!
Може це його щасливить?
Я не знаю. Може й так.
Тільки він мені не вірить,
Не вгадає він мій знак.
Не кричи!
© Copyright: Юлия Дымка, 2008
Свидетельство о публикации №108011701879
Свидетельство о публикации №108011701879
Рецензии