Сергей Жадан. авиахим

мне уже вот-вот надо было на вокзал и я собирался
смотрел на утренние субботние балконы
свет столько света
женская стирка на веревках
грустные мотыльки за час до отъезда

я что-то слышал об этом празднике
видел людей что все шли на ипподром
десятая годовщина революции
цеппелины пламенели в небе как красные сердца коммунаров
и молоко на еврейском рынке нагревалось
покорное и тихое как гонимые апостолы

я даже глянул вверх надеясь хоть что-то разглядеть
и маленький резвый самолет уже кружил над трибунами
молодые авиаторы стояли на поле
как потрепанные библии
держа в руках записные книжки с номерами телефонов
перебирая в карманах арахис и презервативы
глядели как самолет вдруг начинает падать
и пилот чтоб не врезаться в зрителей
направляет его на деревья

и я подумал боже блажен твой разлившийся свет
спасены твои дети что курят черный табак
спасены курильщики с пальцами коричневыми
как зрачки больных желтухой
спасены распорки твоих крыльев
все что переполняет нас
размеренность летних рассветов
роса на окне женский голос зовущий с балкона
переломленный как роза хребет авиатора
сладкий голубой воздух его противогаза

с украинского




авіахем

я саме повинен був їхати на двірець і вже збирався
дивився на ранкові суботні балкони
світло стільки світла
на шворках жіноче прання
печальні метелики за годину до від’їзду

мені розповідали щось про це свято
я ще бачив людей що рухались до іподрому
десятий рік революції
зеппеліни у небі горіли ніби червоні комунарські серця
грілося молоко на єврейському ринку
тихе і покірне мов гнані апостоли

я навіть дивився вгору гадаючи бодай щось побачити
і маленький швидкий літак уже кружляв над трибунами
молоді авіатори що стояли на полі
тримали в руках телефонні записники
мов потріпані біблії
перебирали в кишенях арахіс і презервативи
гляділи як раптово літак починає падати
і як пілот щоб не звалитись на глядачів
спрямовує його на дерева

і я подумав боже блаженне світло твоє
спасенні твої діти що курять чорний тютюн
спасенні курці з пальцями коричневими

ніби зіниці хворих жовтухою

спасенні перетинки твоїх крил все що нас переповнює
розміреність літніх світанків
роса на вікнах жіночий голос який кличе з балкона
зламаний наче троянда хребет авіатора
солодке блакитне повітря його протигаза