(М. Ю. Лермонтов)
(переклад з російської)
Повір, нікчемність – благо у цім світі,
Для чого пізнання, жага до перемог,
Талант та щира та любов свободи
Ми скористатись цим не зможем знов?
Ми діти півночі, як тутешні рослини
Недовго квітнемо і швидко помремо...
Як зимнє сонце на сірім небосхилі
Життя наше похмуре. Та недовга
Течія його одноманітна...
На Батьківщині нам здається душно,
І серцю тяжко, і душа сумує...
Не знаючи ні дружби, ні кохання,
Серед пустих штормів томиться юність наша,
І швидко гніву яд її чорнить,
І нам гірка життя застигла чаша;
І вже ніщо душі не веселить.
Монолог
© Copyright: Владимир Лысяк, 2008
Свидетельство о публикации №108010401148
Свидетельство о публикации №108010401148
Рецензии