З кишень старих набитого вокзалу
вагонний тяг і люд у течії.
Заколесився ранок, лічить шпали
від рідних стін і рук до нічиїх.
Переганяє серце стуком власним
ритмічні переходи по рубцях,
і місто на очах тремтить i гасне,
Голосить «прощавай» небитий шлях.
Бігцем простує вигнана дорога,
пустельником вітає небосхил.
Купейна колискова, даль розлога,
розділена на тисячі мірил.
Вкладаю в гаманець за гріш надію,
Сміється – на край світу завезу!
І туляться докупи міцно вії,
Тримають недозволену сльозу.
На дні купе валізи, наче звірі
голодні, пережовують роки.
А я годинника за серцем звірю,
п'ястук розтисну ватної руки.
Хай за плечима кілометрів ранець,
а у душі ні пуху, ні пера.
У слові материнськім, як у рані…
На біль щемливий випала пора.
28 Грудня 2007
Колискова стуку - Збiрка - Краплi Всесвiту
© Copyright: Юрий Лазирко, 2007
Свидетельство о публикации №107122802920
Свидетельство о публикации №107122802920
Рецензии