Відлунням недолугим
легке легато в’ється лугом.
Виблискують зірниці –
їх лиски ластяться в зіницях,
з них літо легма світло п’є...
Де кує..., ліс – роки кує,
ховають лапи хижість,
а жахи крижаніють в крижах,
там п’яти лиже голод,
там крила набивають воло,
карбують крок до смері
всі ті, кому до сонця вмерти.
Прийняти верховенство,
пройнятись до кісток блаженством,
онде межа між я і світ.
А скільки перекутих літ –
лічили дні кістками,
загартувалися зубами,
у крові запеклися
жагою виїлись, втовклися
у пам’ять –
вижити,
щоб жити.
28 Грудня 2007
Звiриною стежкою - Збiрка - Парасоля для долi
© Copyright: Юрий Лазирко, 2007
Свидетельство о публикации №107122800292
Свидетельство о публикации №107122800292
Рецензии