Холодний вiтер, холодними руками...
Самотність літер, сніжними словами
Замело.
Стою над самим краєм
Мовчу,
За часом
не встигаю...
Його хода рівна і безпечна.
Він то біжить, то стане - і стоїть
В очі з докором, прямо й безперечно
Свій погляд зануривши - мовчить...
Так ми мовчим. На краю обриву.
Луна розносить сліди сказаних слів
І опадає, дощем схожим на зливу
Серед моїх, розмитих часом, снів
. . .
Сніжним сріблом, розсипаним між нами
Крокує слідом Вічність, ключ від Брами
Дзвенить
В її твердій руці
Я пам'ятаю,
я прийду.
Зажди...
Свидетельство о публикации №107122400326