Кохання кволі крила опустило
і, мов дитя, лягло під серце тихо –
так легко засинає тільки лихо,
а хто приспав його – то й світ немилий.
Як світ нелюбий – там, де очі, плитко,
там день блукає в сорочині сірій,
а віра розплітає коси. В ірій
летять без слів думки та пережитки.
Хід неба сходиться у лойній крапці,
а там, немов сільце, діра чекає –
до неї мчать, мов праведні до раю,
всі хиби, похибки ключем фрустрацій.
А десь поза уявним зріє явне,
величне, вічне та наскрізь прозоре,
стозоресвітле та весною хворе,
там стіни – вікна, там відсутні ставні.
А на порозі спокій п’є наснагу
і насолода тулиться до нього...
Уста твої гріховні та розлогі,
на лінії застигла рівновага.
Я – той мисливець, хто стріляв навмисне,
о, влучний мій, на щастя, вогнестріле...
Із високості криком облетіла,
мов білим пір’ям, лебедина пісня.
19 Грудня 2007
Впольована - Збiрка - Парасоля для долi
© Copyright: Юрий Лазирко, 2007
Свидетельство о публикации №107121900220
Свидетельство о публикации №107121900220
Рецензии