Зима настане – в серці ж не розтане
Ота весна в очей твоїх теплі.
Зустрілись ми, коли цвіли каштани,
Немов свічки тремтіли на гіллі.
Настала осінь, свічі спопеліли,
Я сам ішов, ногами товк бульвар,
Й на мене враз каштання полетіло –
Удар, і ще удар, і знов удар...
Приспів:
Каштановий град з віт на мене летів.
Каштановий град – і на тім`ячку ґуля.
Сімейного щастя я палко хотів,
А вийшла дуля – прогіркла дуля!
Ми розлучались під оцим каштаном
І нині розійшлися врізнобіч.
Та неминучий вечір знов настане –
І вчотирьох, а потім віч-на-віч.
Бо я тебе жоною мушу звати!
Вся в тещу ти, а в тебе все – дитя,
Це означає: ґулі рахувати
Мені судилось до кінця життя.
Приспів.
Каштановий град
© Copyright: Александр Некрот, 2007
Свидетельство о публикации №107112600753
Свидетельство о публикации №107112600753
Рецензии