Її очі наповнені жалем
І слова пересипані горем...
Про нещасних, що голод пізнали,
Про зерно, що вивозили морем,
Продрозверстку і світле майбутнє,
Котрим голови юні дурили.
Про зірки на шапках п'ятикутні
І незлічені зниклі могили.
Про народу скалічену долю
І не зцілену душу донині.
...Втерла сльози розпуки та болю
Прабабуся у білій хустині.
***
© Copyright: Тарас Плахтий, 2007
Свидетельство о публикации №107112501434
Свидетельство о публикации №107112501434
Рецензии