***

 Нарешті. Сьогодні нарешті я зізналася. Спочатку тільки Єві й Оксані, а під час обідньої перерви - всій групі. Тепер знають усі, крім Іри й Пашки, адже їх сьогодні не було на парах. Це не дивно. Це ж не вперше.
 Довго збиралась із силами. І нарешті наважилася. Треба було поспішати, бо ще тижнів два - і всі й самі б здогадалися.
 Знайома з ним уже років десять, сплю з ним років п’ять, серйозні стосунки десь три...роки. Разів вісім пропонував стати його дружиною. Минулого тижня дізналася, що вагітна, вже два тижні. Не впевнена, але найймовірніше, що саме від нього. А якщо й не від нього, то, крім нього, ніхто не пропонував. І я погодилась. А чому б і ні? Рано чи пізно довелося б, а тут ще й така халепа.
 Сказала всім, що весілля влітку, нехай очікують запрошень. І оскільки у нас завтра вечірка, нібито на честь “екватора”, хоча це вже сьома вечірка на честь “екватора” і, певно, ще штук п’ятнадцять буде, на ту ж саму честь, то я вирішила познайомити його з усіма, йому просто потрібно потім на місяць виїхати з міста. Аби не було так, як у Зоряна на весіллі, що ми його наречену вперше на церемонії побачили.
 На вечірці першою підійшла Єва: “Ти що, він же молодший від тебе...”
 За нею підбіг Тарас: “Та я знав, що ти хлопців полюбляєш, але не гадав, що молодші тобі до вподоби. Боявся підійти до тебе, ну, з якимись “цікавими” питаннями, гадав, що різниця в три місяці не дозволить мені це зробити...”
 Після цих слів наблизилося ще чоловік п’ять.
 “Йому що, п’ятнадцять?”
 “Яка у вас різниця?”
 „Ти добре подумала?”
 Після кількох запитань мені здалося, що вже вся група обступила мене.
 “Та такі сцикуни ще навіть дітей не вміють робити. Може, це не він?”
 “Він хоча б школу вже закінчив?”
 “Ти іншу жертву знайти не змогла?”
 “Тебе ж можуть посадити за зваблення неповнолітніх...”
 “Краще ти б за мене вийшла...”
 “Та де ви жити будете?”
 Але я вже не чула, що вони мені говорили. Просто навіть не могла уявити, як після такої їхньої реакції пояснити, що наречений мій запізнюється, а це насправді - його молодший син.