***

 Озвався телефон, втретє за останні десять хвилин. Після першого ж дзвінка вона відразу взяла трубку і вигукнула:
- Не телефонуй мені більше! Ніколи більше не телефонуй. Не хочу чути твого голосу, а тим паче бачити тебе. Ніколи, чуєш, ніколи не телефонуй мені.
- Алло, ти що збожеволіла?
- А це ти?
- Так, це я. Але ж ти - це не ти? Що з тобою?
- Боже, як добре, що ти зателефонувала.
- Та що ж сталося?
- Ти уявляєш, він телефонував, він знову телефонував, і вже тричі сьогодні, вчора разів п’ять. Ти уявляєш ? Невже він не розуміє, що я й чути його не хочу, невже це так складно? Я ж пояснила йому, що він мені не потрібний, що дратує мене, що мене від нього...
- Стій, зупинися!
- Ти ж розумієш це?
- Та розумію я, розумію...
- Я йому вже не раз пояснювала, щоби не телефонував, а він...
- Та це неправда!
- Що неправда?
- Та я прекрасно тебе знаю.
- Що???
- Ти хотіла цього!
- Я, чого??
- Тобі ж приємно, коли він телефонує?
- Ти що?
- Тобі приємно чути його голос, його страждання, його бажання...
- НІ,НІ!
- Уявляю, як ти хочеш його побачити...
- Про що ти говориш, ти ж знаєш, що він зі мною зробив...
- Ні, хочеш!
- Ненавиджу його, чуєш! Не-на-вид-жу. А він телефонує і телефонує...
- Це неправда!..
 І я кинула трубку. А якщо він телефонує і не може дотелефонуватися.