Клеруся...

 Я втратила друга, справжнього друга,якого ніхто і ніколи не зможе замінити. Вона була великою частиною мене,без якої ще зовсім, до недавна, не уявляла свого існування. Чому люди починають цінувати лише втративши??? – але ні, не той випадок....Я завжди її любила,цінувала і знала і дуже боялась ,що такий день як 7ме грудня колись таки настане.....так і сталось...я думала ,що не переживу....що моя подушка не просохне від сліз ніколи... я плакала,думала,згадувала,передивлялась по 100 разів одні й тіж фото.... і більш ні про що не могла думати..в душі і серці пустота, яку неможеш, тай і не хочеш нічим заповнювати.....щось надвичайно важливе і настільки потрібне – покинуло тебе....неймовірно сильно біль стискав моє серце, Але найбільше вбивала безвихідність! – усвідомлення того,що все! – що ти вже нічого не зможеш зробити! Блііііііііііннннн – це таак жахливвоооо,аааааааааааааа... ... єдине що лишається – кричати??? Мовчати? Молитись? Жити далі? Чи прсото бути з нею....завжди....подумки.....
Ці добрі ,круглі оченятя ; вологий носик... цей запах її,який я так любила!!! Хехе........Клєра,ти мій єдиний,ніким не замінимий друг, дякую тобі за те що ти була в мене, гріла мої ножки,коли я змерзала))) жаліла і була біля мене ,коли мені було сумно,дякую тобі Клєруся....безмежно люблю тебе і завжди буду любити....... :`(