Его всегда мучила совесть

   Его всегда мучила совесть, когда он проходил мимо неё,
 мимо этой несчастной старухи. Он страдал оттого,
 что ни разу не бросил даже гроша в её грязную кружку;
 И не потому, что денег у него не было.
 Нет, мелкая монета у него водилась всегда. Ему было стыдно...
 Ему было стыдно унизить человека мелочной подачкой,
 на которую и куска хлеба не купишь.
 А крупных денег у него и не было никогда.
   Однажды он подумал, что когда-нибудь подработает
 и даст этой нищенке столько денег, сколько ей и не снилось.
 Но, кто не знает, как это бывает всегда, когда поезд уходит…
 Его желанию так и не суждено было осуществиться.
 Вскоре она умерла.
 Похоронили её на самом краю городского кладбища,
 если это можно назвать похоронами. Её просто зарыли,
 как собаку, завернув в старое солдатское одеяло.
   Он отыскал её могилку. Притащил откуда-то дикий
 многопудовый камень и поставил его вместо надгробия.
  А затем,.. затем он взял и положил под этот камень
 все свои сбережения, которые собрал на чёрный день.


                ***


Вольный перевод текста с русского языка на украинский язык
              (Кристина Адраховская)

          " ЙОМУ  БУЛО ЗАВЖДИ  НІЯКОВО…"

       Йому було завжди ніяково йти повз неї..цієї старої жебрачки..
 Щось мучило його…Якесь підсвідоме відчуття – чи то неясної провини,
 чи то розтривоженого сумління здіймалося в душі…
 Йому було ніяково кинути, як всі, в її замурзану бляшанку кілька мідяків..
 А великих грошей у нього ніколи не водилося…
 Йому здавалось, що дріб'язкова допомога здатна принизити людину..
 Згодом йому в голову прийшла втішлива думка: заробить і дасть тій жебрачці
 стільки грошей, що вона вже не матиме потреби просити милостиню…
 Але поступ часу невблаганний як поїзд, що вже рушив..
 Бажання не здійснилось..бо  вона невдовзі померла.
 Її поховали на краю міського цвинтаря ,
 якщо так можна було назвати те поховання:
 її просто закопали як безпритульну собаку, загорнувши в чуже дрантя..
 Він відшукав той малопомітний останній її притулок..
 Звідкілясь прикотив величезний камінь – валун
 І поставив замість надгробка. А потім..поклав під той камінь всі свої гроші,
 що беріг на чорний день.
 І раптом йому стало легко..
 Він відчув, що зробив щось таке, що повинен був зробити..
 Хто знає – може він переміг самого себе, поборовши
 чи то свою сором'язливість,
 чи то нерішучість, чи навіть  затаєну жадібність..а може все те разОм..
 Але він звільнився від гнітючого відчуття невиконаного обов'язку і страху
 перед жорстокою незбагненністю людської долі..
 А головне – від глибоко схованого страху перед приниженістю
 слабкої беззахисної людини бідністю в цьому жорстокому світі…
 Здається, він все – таки вніс свою лепту в те,
 щоб цей величезний світ став справедливішим  і світлішим,
 хоча б на одну людську душу.