В пятом часу пополудни

Философия точки.
"Поэзия паузы..."
Между вдохом и выдохом
сколько ляжет слов?
Капля в море...
Пока капля жива-
весь мир отражается в ней,
но стоит ей высохнуть
и останется только легкий
солоноватый налет.

 В. Ткачев.



  В пятом часу пополудни он поднял пистолет и, не доходя
 одного шага до барьера, выстрелил в солнце.
 Пробитое навылет светило вздрогнуло и медленно закатилось
 за густой чёрный кустарник.
  Утром следующего дня все открыли глаза и увидели,
 что солнце на своём месте, только чуть выше прежнего;
 И свет солнечный стал ещё более ослепительным!
  Тогда он снова поднял пистолет и снова прицелился,
 и снова выстрелил...
 Когда ночной мрак рассеялся, все увидели свет.
 Теперь даже слепые глаза свои обратили к небу!
 Высоко над их головами, прямо в зените, полыхали два солнца -
 огромное одно и поменьше - рядом.


                ***

       Вольный перевод текстов с русского языка
       на украинский язык (Кристина Адраховская)


                ПОПОЛУДНІ НА П'ЯТУ

      Скільки слів промайне в одному зітханні?
      Як молекул в краплі води..
      Може, поки триває та мить,
      вони перетворюються на думки?
      Випаровуючись із загально-людського моря,
      стають кристалами солі -
      солі твоєї крові..твоєї душі?
                (В. Ткачёв)




      Воно пекло..сліпило його маревом довго, нещадно...
      катувало спекою і спрагою...
      А йому хотілося темряви і прохолоди...
      Коли годинник показував пополудні на п'яту, він не витримав..
      Підняв на сонце револьвер..і прицілився..
      Воно не злякалось, продовжуючи так само його палити..
      Він вистрелив..і влучив! Так, влучив!
      Воно здригнулося..почало поволі падати і..
      згодом щезло в чорних густих чагарниках...
      Та  жадана прохолода була нетривалою..
      Вже вранці воно знов засяяло..
      та що там: стало ще яскравішим, палаючишим,
      піднявшись вище свого звичайного місця на небі..
      Він знову майже впевнено прицілився..
      і знову влучив..
      Але темна ніч обнадіювала його недовго..
      Бо вранці всі - навіть сліпі -
      побачили, що зеніт став дивно палахкотіти:
      там, в височині, пломеніло вже два Сонця:
      одне - величезне і друге, меншого розміру - поряд.