Пройняття - Збiрка - Парасоля для долi

...стою, мій Друже. Хвильку помовчу з Тобою...
та мушу, певно, скоро покидати.
Час хутко так злетів, перехворів журбою –
рік сімдесятий, риска, хрест і п’ятий.

...так, обіцяв – тож повернувся... то не відчай,
це вітер витирає оку спомин,
це те, про що ми міряли... Хай Бог засвідчить,
як серце мліло, рвалося без втоми.

Перемололись, вицвіли роки... і щастя
розсипалось розірваним намистом.
Життя приймав покірно, мов Святе Причастя,
учинком славив Бога та Пречисту.

Та ангел світла, з ликом на-замову-ката,
присів, мов птаха, небо звисло поруч...
Дружина голосила та ридала мати,
діточий плач дорослішав у горі.

А там – ні сонця, ані для молитви сили,
та Брама, болем змащена, невмита...
– Вже літо, тату, ранку крила оросило –
важкі, опалі цвітом оксамиту.

І сорок днів, як сорок похоронок в жмуті,
злились у ладані та висохли сльозою,
зневірились, до образів святих прикуті...
..стою, пройнятий небом... і Тобою.

14 Листопада 2007