Вiдьмацька нiч

Ця ніч відьмацька - тож мітла тремтить в міжніжжі,
забудь про всіх живих, святих - тепер пітьма.
А крок - по вусі кажана скажено ріже,
на свіжу кров чекає комарні юрма.

Сповзає, мов змія, на хутір крадьки темінь.
Несеться вітер стрімголов бозна-куди,
заховують у гнізда птахи власний лемент,
туман шляхи латає ниткою з води.

Мольфар-мірошник меле світло в жорнах-хмарах,
мережать лоскоти русалки у ставку
несе з корчми хмільним слівцем та перегаром,
сопе ковальський міх, чекаючи на "куй".

Де око не клади - чатують з лихом змори:
анциболот, хованець, той що греблі рве,
лісун, очеретяник, щезник в мухоморах,
у світлячках пекельник - глянь, тай оживе.

Біда несе в торбині кодло битих злиднів,
клекоче трунком, гострить нишком язика,
очиська перекочує вогнем огидні
та приколисує недугу на руках.

Стару церквицю підпирає болем віра,
а три хрести, мов круки, здзьобують зірки,
і стрижні в`їлись, мов капкан у лапу звіра -
ятрять в дошках, Бог проглядає крізь дірки.

Відьмацька ніч - розпусниця, стара повія.
За щастя - душу, за любов - кубло з утіх.
Важкі повіки вгору тягне нечисть Вію -
це час прийшов прозріти і допити гріх.

13 Листопада 2007