Ти купала мене в пустоті,
Як струну почуття натягнувши,
Мої фрази були вже не ті...
Мене гнала, кохання забувши.
Ти бездушно пишалась надмінням,
Що вуста твої говорили.
Мої ж очі коханням горіли.
Після слів твоїх – потускніли.
Ти мені дарувала нічого,
Ти хотіла свободи від мене,
Я для тебе здавався небога.
В почуттях у моїх все даремне.
Ти мовчанням своїм все прохала,
Відпустити тебе в рай безодні,
Бо для тебе було це природьо,
Я ж вагався...аж до сьогодні.
Я волів зберегти наше щастя,
Не хотів тебе злу віддавати,
Що хотіло у мене вкрасти,
Ту, що мовила вічно кохати.
Та, що дамою пік замінила,
Серце пристрасті у дами чирви...
А у тебе тепер волі крила...
Та безодня ось з обрисом прірви...
Нема тебе, тебе нема...
© Copyright: Сербин Олег, 2007
Свидетельство о публикации №107111301142
Свидетельство о публикации №107111301142
Рецензии