скарби осенi

 Ідеш, м’яко ступаючи
по стежині останніх тижнів
осені різнобарвної...
Тонкі пахощі інжиру
зненацька схоплюють тебе
і, вже не відпускаючи,
огортають чарівним, злотцваітним
серпанком спокою і забуття...

 Ідеш і відчуваєш, як у тебе під ногами шурхотить щось духмяне і надзвичайно смачне. Мідне, поїдене іржею часу листя кленів, пересипане плодами гледичій, нечутно зітхає від обережних кроків. Продовгуваті темні пластівці відчиняють свої футляри, випускаючи на волю тверді чорні зернятка, що, розламуючись, дарують єдині скарби – пахощі...
 Волога земля, одягнена в хутряне плаття з кленових зірок і прикрашена чорними краплинами зерен гледичій повільно відходить у далеку країну Морфея, наздоганяючи сонні дерева....
 Майже придушене холодом тліюче багаття з сирого листя народжує гострий аромат чорносливу, який ледве помітним димком стелеться по землі, змішуючись з пахощами інжиру...
 Небо, важкою свиткою, зітканою з сивих ниток туману, висить над головою, накриваючи замерзлу землю десь за обрієм...Чорні промені залізного паркану переплітаються з вітами оголених кущів...
 Ідеш і здаля луною долітає розпачливе голосіння воронів, сповнене одвічною тугою... А осінь, збираючи дивні, незбагненні інгредієнти, готує особливі парфуми – теплі, терпкуваті і незабутні серед зимових і хуртовин…