Безумство

ПОСВЯТА

Час пережмакано тупо клубком,
В небі податливім, ой, як не гладко;
Зорі хтось тихо злизав язиком,
Зрушив таємно всі осі порядку.
Ніч, ти ревнуєш? Я кинув все сам:
Землю і Сонце у темінь злодійку;
Стрінув зорю і кажу небесам:
Бійку чекаю, кривавую бійку.
Як їй не бути, як піниться злість,
Губить вовчиця піну, як відраду.
Вирвано з пащі неглодану кість,
Чути в скулінні непрощену зраду.
Я!!! – клекотало у грудях, прийди;
В шматті поклонів уклінних багато,
Шуркіт епох – у гордині, зажди…
Дай мені близьких усіх пригадати.
Привиди, привидів бродить юрба,
Черепів дзвін, об стакани недбало, -
Ось де безумство: на дибі стовпа,
Крові в ретортах… Чи ще не замало?

Вовче виття у безумства чаду
Сни, як коневі у спіненім мили.
В тінях до тями ніяк не дійду:
Я не любив? Ну а ви, що любили?

Частина І

Я і себе вже впізнати не смію,
Тисячі справ, як намотані нерви…
Встану вночі і собакою вию,
Страшно стає, та я тут перший?
Люди старіють, зівають бетонно,
Очі зверині наточують жало.
Плачу у дурості багатотонній;
Помочи б дати, та сили замало.
Хочу підняти ношу нескинну,
Груди кісток і лиш жили у м`ясі,
Взяти б… А раптом не зможу і кину?
В тілі у власному тління в запасі.
Як помогти, коли тісна берлога,
Падаль гризеться, бо місць не хватає,
Десь потихеньку там молиться богу,
Труситься наче обнюханий заєць.
Хватка звіриная, - скочити б з маху,
Хоч на сходинку, аби до фортуни.
Жовч замісивши на золоті даху,
В руку ж мені – сміх крізь сльози з трибуни.
Де вже та поміч, коли егоїстом,
Тупо як в лупу дивився крізь серце;
Свято сховавши у згарищі листу
Дзвони життя – в небезпечному серці!
Двері на крюк – весь замучений знову,
Думаєш: в долю свою загорнуся…
Б`ється на скалки, як келих основа!
Пізно покаюсь і вже не вернуся…
Тріснули двері навпіл кришталеві;
Сміттям душі ці відбитки на сходах…
Це вже не ти, це вже арки сталеві,
Світ закругляють в грошах, нагородах.
Душі чужії у темені статків,
Тайна зачаття – в одежах Ісуса,
Спроба твоя, - здивування нащадків,
Фарб перетління, цього вже боюся!

Дайте авансом, щоб літ так за двісті,
Образ на склі – перекреслені звички.
Ні… І не буде попереду вісті,
Жодного слова не злине заклично!

Частина ІІ

Місце непевне ці злами епохи,
В нім, як в капканах – широти розмаху:
Не оступитися б з правди дороги,
Грань тут одна: чи на трон, чи на плаху.
Я не безплідний, в мені є мільйони
Неба життів, що бродили по колу:
Пристрасть з надмірністю – всі заборони,
Без картотеки залізли до столу.
Капля по каплі зривались без цілі,
В чашу священну життя витікали,
Струми напружено пінились в тілі,
Груди здіймали під дзвони регалій.
Капля по каплі зростало безумство,
Всесвіту бунтом в крові закипало;
Флейти фонтанів – костюм вільнодумства
Новий з металу скроїти бажали.
В серці тіснились слова та поступки,
Марили кинути в лоно свободи…
Втриматись як… Полетіли шкарлупки
Тисячоліть, мов уламків природи.
Був я слугою у тіла й леліяв
Форму його, як прообраз матерій.
Липло і рвалось воно в безнадіях,
Геть відкидаючи істин критерій.
Глибоко в простір врізались осколки,
Бігли від круглого блюда тремтливо,
Де загорнувся – увесь в кривотолках –
Звір, - зачинатель великого дива.
І… закрутились розбудженим роєм,
Мага, що впав, обминувши потоком,
Книгу століть прочитали запоєм,
Змірявши Всесвіт карбованим кроком.
Лоскути тіла – спіралі галактик –
Азбука світла несла телеграми,
Ніби циркач, полководець і тактик,
Плям, як знарядь пошановував гами.

Думки свічадо в зірки вже розпались:
Атоми – в світу яскраву, в планети;
Там де сивини морів піднімались
Пишно життя розквітали букети.

Частина ІІІ

Горе мені! Тонка нитка на відстань,
Є непосильна для вічної ноші…
Де я??? Чи скоро побачу вже пристань?
Там відпочину від привидів ночі.
Дрібно тремтіло в агонії тіло,
В розпачі часу ламаючи руки.
Зібрані соки у спорах дозріли,
Третій планеті вготовано муки.
Сім`я сльозами вона розмочила,
Балі солодкі в минулих провинах…
Хто ти? Я - мати. В безтямі згрішила!
Душі летіли, як попіл із жерла…
Лава вулкану життя невпізнана
В тлі Океану дробилась на зерна!
Граючись хвилі потвор наплодили.
Клоуна шапку, хто там перекинув?
Сонце в знемозі крутилось щосили,
В подиві злякано вигнувши спину.
В кожному бачу себе до останку,
Крові гарячої вроджена сила,
Їй, як мішень, власне око мав бранку,
Кинув в пориві, коли попросила.
Встало безумство і лізло на сушу,
В люті впадало сталеві тенета.
З вереском диким потоптано душі…
Звірі! Від жаху хитнулась планета.
Звірі! Тріщали в обіймах скелети,
Жага стікала поважно і сито,
Страху котились падіння і злети,
Крові живої там ріки пролито.
Льодом затягнуто скривлені губи,
Гинули ті, та приходили інші,
Шерстю прикриті і пазури й зуби;
Що їм стихія в кривавому чинші?

Звірі! Інстинктів жорстока природа.
Спрага? Обійдемось може без шарму?
Думка ще спить! Хто там з палкою ходить?
Щоки земні намастивши у фарбу.

Епілог

Хто ти? З обломком гілляки в правиці,
З блиском розумним в мохнатих очицях,
Першим безглуздя додавший дещиці,
Поглядом пильно оцінював лиця.
Хто ти? Твоя ж чи була Атлантида
В золоті храмів, осель мармурових?
Втратив ти що, не залишивши сліду,
Злітом на прірвою знань помилкових?
Грані відточував час похвилинно…
Це навіки? Дим не можна зламити!
Бачу літа ти відкинув безвинно,
Сфінкса в пустелі попробуй звалити.
Хто ти, бездушний, як воїн Еллади,
Сріблом дратуючий зайд дикі орди,
Може філософ байдужий парадів,
Силою розуму віщого гордий?
Бачу тебе я господарем Риму,
Руки пожадливі в витих браслетах…
Хто ти? Назвися, скажи своє ім`я?
В новім неспокої марить планета…
Життя завивалось тугою петлею,
Розум забутий разом із любов`ю;
Звабились знову наразі землею,
Все навкруги перемішано з кров`ю.
Усмішка губи кривила нахабно.
Як же сховати її? Без Ісуса?
Довго сміялись в помилці нещадно,
Злим смакуванням нової спокуси.
Ти очищався в вогні революцій,
Та попереду все та ж перепона…
Знову безумство в статтях конституцій,
В величчі марній всіх Наполеонів.
Що ж, і Росія тебе не відмила!
Кров`ю і потом споганено казку.
Звір чи блюзнір? – Регатав знахабніло,
Правду з брехнею змішавши по Марксу.

Хто ж це? Собі уникаю признатись,
Далі тікаю в безглуздя містерій…
Ні! Неможливо свідомість приспати:
Звірі! В безумстві безликих матерій.

Валадіслав Осінь

Переклад з російської
Володимира Місюри