Палим... шарудить –
крила в небо просять.
З нього,
мов з цебра,
поливає жаль –
в теплоті долонь
помирає осінь,
не тривож її –
подихом не жаль.
Стелиться «курли»
там, де віра ляже.
Де душа стече –
викотиться суть.
Спаленого дня
Бог здуває сажу,
надихає сон,
затискає ртуть.
Торба з тиші,
в ній –
очі та зимниця.
Вітер перебіг,
наче чорний кіт.
Долі із долонь
щастя сукровиця
скрапує теплом,
серцем
в чашу літ.
6 Листопада 2007
Замеланхолило - Збiрка - Парасоля для долi
© Copyright: Юрий Лазирко, 2007
Свидетельство о публикации №107110602875
Свидетельство о публикации №107110602875
Рецензии