Матусi

 
 
 
 
 РIBHO PIK TEБE HEMAE,
 А ЗУСТРIЧ НАША ОЖИВАЕ.
 КЛАДЕТЬСЯ ЗНОВУ НА ПЕРО
 СТО ГРАМ СОЛОНИХ СЛIЗ
 ДАРУЮТЬ СПОГАДIВ ТЕПЛО.


 ПОЛЕ, ЛIС, ГРАНИЦЯ -
 ПРЯМА СТЕЖИНА НА АСФАЛЬТ
 I ТИ СТОIШ МОЯ СТАРЕНЬКА,
 ВТОМЛЕНА, СИВЕНЬКА.
 
 Я ЗА СЛIЗЬМИ ОЧЕЙ ТВОIХ НЕ БАЧУ,
 ЛИШ ВIДЧУВАЮ ПОДИХ РIДНОГО ТЕПЛА.
 ТВОЮ ЗБЕНТЕЖЕНУЮ ДУШУ
 I ПОГЛЯД З ПIД ВIДКРИТОГО ЧОЛА.

 ТИ ВIДПУСКАЕШ НАЧЕ ПТАШКУ,
 ЯКА ЗЛЕТIЛА ВЖЕ З ГНIЗДА
 I ПРОМОВЛЯЕШ ЗНОВУ Й ЗНОВУ:
 "ТИ ПРИЛIТАЙ СКОРIШ ДО МАМИНОГО ДОМУ".
 
 МОЯ МАТУСЮ, ЛЮБА МИЛА,
 ПРОСТИ ЗА СМУТОК,
 ЯКИЙ ТОБI Я ПРИЧИНИЛА,
 ЗА ТУ МОВЧАНКУ I ЗА ВСЕ,
 ЩО БIЛЬ У СЕРДЕНЬКО НЕСЕ.

 НЕМАЕ СЛIВ, ЩОБ ОПИСАТИ,
 ЯК ХОЧУ IЗ ТОБОЮ ПОРЯД СТАТИ
 I ОГОРНУТИ НIЖНИМИ РУКАМИ
 МАЛЕНЬКI ПЛЕЧI ДОРОГОI МАМИ.

 ПОЦIЛУВАТЬ ТВОI НАТРУЖЕНII РУКИ,
 ПОПРАВИТИ ХУСТИНКУ,
 ЯКА ПРИКРИЛА СИВИНУ.
 Я ПЕРЕТВОРЮСЬ СЬОГОДНI В ТУ ХМАРИНКУ
 I ПОЛЕЧУ ДО ТЕБЕ, ПОЛЕЧУ.

 Я СТАНУ ПТАШКОЮ, ЯКА У ВИРIЙ ВIДЛIТАЕ
 I НАД ДОМIВКОЮ ТВОЕЮ ЗАКРУЖЛЯЮ.
 Я СТАНУ СОНЕЧКОМ ТЕПЛЕНЬКИМ
 I ПОСВIЧУ ТОБI ГАРНЕНЬКО.

 А ВЕЧЕРОМ ТИ В НЕВО ПОДИВИСЬ
 ТАМ ВIДШУКАЙ МОЮ ЗОРИНУ
 СВОЮ ЗАГУБЛЕНУ ДИТИНУ.

 Я ЛИНУ ДУМКОЮ ЩОДНЯ
 Я БАЧУ ХАТУ КРАЙ СЕЛА
 I БЕРIГ ТОЙ I РIЧКУ
 I ТУ КРИНИЦЮ З ЯКОI П,Ю ВОДИЧКУ,
 
 I ТУ КАНАПУ, НА ЯКIЙ СИДЖУ,
 А ПОРЯД ТИ- ВЕСЕЛА, ГАРНА, МОЛОДА-
 НАСПiВУЕШ МЕНi ТИ НiЖНО ПiСНЮ
 З ЯКОЮ Я ЖИВУ ЩОДНЯ.