Каштанами, как маленькими кулачками... inese

Ar kastanjiem kaa mazaam duuriiteem
Pa slapjo asfaltseju sit un sit, un sit...
Kaads gars, kaads velis, kuram arii riebjas
Jau kuro gadu rudens hepatiits.

Kad dzeltens meeness paaashkjir dzeltaas lapas,
Kad zelta spuldzees ielu kailums deg,
Vinjsh arii histeeriski smejas lietus balsii,
Vinjsh arii beernu raudas kausiem dzer.

Un aiziet novembrii. Caur neiekurto riju.
Kaa puuce vientuljaa, kas naktij smeldzi nes.
Un ieslien kaktaa spaarnus saburziitos,
No puulja glaabtos. Noguris. Kaa es.

* * *
Каштанами, як маленькими кулачками,
По мокрому обличчю асфальту б’є і б’є,і б’є....
Якийсь дух, якому вже теж надоїло,
Що осінь кожен рік гепатитом хворіє,

Коли жовтий місяць розсипле золоте листя,
Й в жовтизні ліхтарів голизна вулиць палає,
Він теж голосом дощу істерично сміється
Він теж гіркий дитячий плач квартами п’є.

І йде в листопад. Через холодну повітку.
Як сова невтішна, що ніч повнить щемлінням.
Крила зм’яті поставить у темному кутку
Й шукає самотності. Втомлений. Як і я.

* * *
Каштанами, как маленькими кулачками,
По мокрому лицу асфальта бьёт и бьёт, и бьёт...
Какой-то дух, которому тоже так надоело,
Что у осени гепатит уже который год,

Когда жёлтый месяц золото листьев сыплет,
Когда нагота улиц в желтизне фонарей горит,
Он тоже голосом дождя истерично хохочет
Он тоже детский плач кружками пьёт.

И идёт в ноябрь. Через холодный овин.
Как сова,ночью стонущая от тоски.
Смятые крылья в тёмный угол ставит.
Уставший. Как и я. Прячется от толпы.