Осінь. Просивінь ткалі на руку –
серце стуком до згадки приколото,
вигаптовує згубленим золотом
на душі журавлину розлуку.
Килимарнице світла і тіні,
надмайстрине пташиного леготу,
не лякайся холодного скреготу,
не журися про сльози осінні.
Над тобою застелена стеля,
Час піклується – гріх зарікатися.
Згасне день, станеш в зорях купатися,
Виглядати на ніч менестреля.
Погляд босий – стернею промчати.
Ткале, тчи – не скупися на злато ти.
Диво-тканку на віру розтратити –
щоб не в холоді Бога стрічати.
25 Жовтня 2007
Ткаля - Збiрка - Парасоля для долi
© Copyright: Юрий Лазирко, 2007
Свидетельство о публикации №107102500528
Свидетельство о публикации №107102500528
Рецензии