Примара, приблуда, блукаєш в видіннях
Між небом й землею
реальністю й сном…
Тебе пізнаю в розмитих тінях
Ховаюсь від тебе… й до тебе іду…
Ти муза, натхнення… Та хто ти насправді?
Не можу сховатись, не можу втекти…
Є ті, хто чекають, тобі вони раді
А я… я не знаю радіти, чи ні…
Втомилась, та й годі. Дай відпочити
Хоча… стій! Напевно не зможу. Не йди…
Мене ще багато чому треба вчити
В війні проти себе, за себе в війні…
Байдужі думки спотворюють розум,
гра світла і тіні спокій краде
В марних надіях підвищую дозу,
щоб жити… навіщо… для того що є?
Я зникла. Я стерта із пам'яті. Сумно.
Розум втрачаю у стінах німих
Але я жива, і я ще існую
З надією в краще, для сліз, чи на сміх…
Я житиму доти, допоки не згасну.
Житиму стільки, скільки пройду…
І хоч я не бачу життя свого. Власне –
в ці миті для тебе живу…
До музи
© Copyright: Марина Скимен, 2007
Свидетельство о публикации №107101500779
Свидетельство о публикации №107101500779
Рецензии