Самотність
серед зотлілого,
збурілого листя,
сірого навісного неба
та безсоромного вітру,
що в’ється,
пригортається,
а сам так і силує
штовхнути у закрут.
А трохи далі – веселий гурт,
белькоче, гуркотить
мов зграя хмар,
що бенкетує
серед вільного небапростору.
І жодного промінчика
сподівань,
лише
спомин,
помин,
омин,
мин,
ин, нннннннн…
Надмір…
Надвечір
надмор’я
принадило своїм чаклуванням:
хвилі,
одна по одній,
спокусливо
кидали попід ноги камінці –
і трощили їх ущент.
Мерехтів оливяний
масний ряст моря,
сходив пахощами
глибин отвору
з мільярд мільярдного минулого.
Пахощі зривалися угору –
і злітали
у мільярд мільярдне прийдешнє.
Пружно відштовхнутися – і …
Ой не зловити рибалкам того,
хто ширяє…
4 червня 1999 р.
Самотнiсть. Мерехтiв оливяний масний ряст моря
© Copyright: Ирина Гончарова1, 2007
Свидетельство о публикации №107101102358
Свидетельство о публикации №107101102358
Рецензии