про одне кохання до р1зних чолов1к1в

* * *
 (поїхавшему на береги Іордану)

З тобою ми два різних береги
Двох різних рік, в яких священні води.
Ти в своїм краї, зі своїм народом…
А я – самотній, та співучий птах.
Ті береги двох рік – чекаючі вуста,
любові та взаємності облуда…
Безвихідь чистого зім’ятого листа –
ще не було нічого. Вже - не буде.

(травень 1992)

* * *
Між буттям і ні
 падає, падає сніг.
Любити чужого – гріх.
А вбивати любов – ні?
Падає, падає сніг…

(5 листопада 1999)

* * *
Осіннє листя доторкається до п’ят
сухими пальцями жовтавих китайчат.
Осяде гайворонь в прозорій чашці неба.
Іду на Ти! Щоб ближче буть до тебе...
 
(4 лютого 1999)

ШАКТІ
Ти хочеш бути більшим за небо,
що не має краю,
але небо - у тобі.
Ти хочеш бути сильнішим за мене,
але проходиш наскрізь.
Бо як тіло твоє в мені,
так діла твої крізь мене у цьому світі.
Я - це пісня. Почуй мене.
І коли земля хоче бути -
я стаю травою.
І коли вітер хоче бути -
я стаю сопілкою.
І коли я хочу бути -
я іду до тебе.
Я - це пісня. Проспівай мене.
Чи не марно кликати тебе,
жбурляючи скалки Імені
у криве дзеркало цієї землі?
Чи не смішно будувати себе із відлуння?
Але ми - вуста Бога,
що кажуть «нехай буде».
І якщо камінь є в твоєму світі,
а ти-в його,
то чи не єдина мова у всього?
Світ - це пісня. Склади Ії.

(листопад 1999,
2 квітня 2000)

* * *
Лежачі долілиць на верхівці пагорба,
Відчувати себе соском землі, що кормить небо...


* * *
За давніх-давен,
коли люди ще не винайшли сірники та кресало,
вони проводили в життя політику
Вічного Невгасимого Вогню.

Так і ми -
цигарку від цигарки,
зірку від зірки…

Послухай, я знаю -
з якогось із багатьох майбутніх
Ти зараз дивишся на мене -
щоразу, коли я вмираю,
я прошу
когось там, над небом,
щоб хоч у цю останню мить
дотягнутися до Тебе…

Ти там мерзнеш?
А в нас тут гаряче.
Аутодафе від аутодафе -
Політика Вічного Невгасимого Вогню

Заглянь же на вогник, зігрійся…
Візьми жаринку від мого вогнища -
і чекай,
підтримуючи
Політику Вічного Невгасимого Вогню.

(літо 1995
пер. 1998, 2006)


* * *
 «ця сіль зроблена з відкладень прадавніх морів,
 які колись були тут…»
 (напис на пачці кам’яної солі)


 «закохалася,чи що?
 Пересолила – сама їж!»(з розмови)

Психіатри питають: «Що тобі сниться?»

А мені сниться море…
То майже гаряче, зелене,
де сонце на мілині
бовтається між рибин яскравих;
то синьо-сіре, бурхливе,
з верхівками хвиль з бурштину;
то лагідне, світле як попіл,
без виднокраю,
бо небо впало на землю
й замкнуло море.

За тестами іх дивацькими,
море - то є Любов.

Багато морів відступало
крізь серце моє,
тому й страви мої солоні…
 
(2000)